Проаналізовано особливості використання власних назв у драматичних творах Лесі Українки. З'ясовано роль онімів у процесі хронотопічного та художнього відтворення дійсності. Розглянуто онімійну структуру драматургії Лесі Українки, наведено матеріали про історію вивчення онімії драматичних творів поетеси. Проаналізовано особливості творення та використання онімійних образів. У хронологічній послідовності описано та проаналізовано онімію 23-х завершених або опублікованих у незавершеному вигляді драматичних творів. Відзначено, що динаміка використання онімів характеризується невпинним зростанням їх ужитку та функціонального навантаження.

Проанализированы особенности использования собственных названий в драматических произведениях Леси Украинки. Установлена роль онимов в процессе хронотопического и художественного отображения действительности. Рассмотрена онимийная структура драматургии Леси Украинки, приведены материалы по истории изучения онимии драматических произведений поэтессы. Проанализированы особенности создания и функциональное значение онимийных образов. В хронологической последовательности описана и проанализирована онимия 23-х незавершенных или опубликованных в незавершенном виде драматических произведений. Отмечено, что динамика использования онимов характеризуется беспрерывным возрастанием частоты их употребления и усилением функциональной нагрузки.

Проаналізовано онімічний простір усіх завершених драматичних творів Лесі Українки. Поетеса використовувала спочатку власні назви дуже рідко і навіть уникала їх, замінюючи апелятивною номінацією, але зрештою упевнилась у могутніх виразових можливостях онімів і з 1907 р. стала широко їх використовувати. У творах поетеси немає вигаданих онімів - вона оперує реальними власними назвами, відповідними зображуваному місцю та часові, і спирається, передусім, на антропонімію, топонімію та теонімію. У творах також немає онімів нейтральних: ретельний добір власних назв і майстерне введення їх у контекст наповнюють кожен онім значною інформацією та високою експресією. Це досягається за допомогою фонетики, етимології, варіативності та перегуків онімів.

З'ясовано специфіку відтворення власних назв у перекладах Лесі Українки, а також висвітлено стилістичні особливості онімів в окремих перекладах авторки та її поезіях на грецьку, італійську, єгипетську тематику.

Розглянуто структурно-семантичні особливості складних слів у романі Юрія Андруховича "Дванадцять обручів". Досліджено основні типи утворення складних іменників, прикметників та прислівників.

Проаналізовано особливості функціонування і стилістичну роль поетонімів у збірці Тетяни Яковенко "Живий вогонь", висвітлено їх роль у побудові художнього твору.

Мета роботи - встановити роль семантичних і стилістичних конотацій лексичних одиниць суряшкового мовлення персонажів у репрезентації характеру, внутрішньої культури літературного героя. Проаналізовано різноманітні групи лексики "суржику", представлені в романі М. Бриниха "Шахмати для дибілів". Використано описовий метод, прийоми класифікації та систематики, кількісної інтерпретації мовних фактів, методику контекстуального аналізу. Висновки: роман на 80 % написаний суржиком, але штучно створеним самим М. Бринихом, хоча цікавим, з точки зору мови, є використання як суржикізмів штучного походження, так і українських відповідників. Проаналізовані групи лексики засвідчують те, що існують певні механізми, за якими утворюється суржик, а отже, докладний аналіз кожної з цих груп має забезпечити розуміння цих механізмів і повне викорінення спотвореного мовлення з ужитку.

Проаналізовано особливості функціонування і стилістичну роль онімів у науково-фантастичних творах Братів Капранових, висвітлено роль власних назв у побудові художнього твору. Зазначено, що вони є органічним складником ідіостилю письменників, одним із вагомих засобів створення образу та поглибленого розуміння концепції художнього твору.

Проаналізовано особливості функціонування і стилістичну роль онімів у повісті "Химеросховище" Тіни Гальянової, висвітлено їх роль у побудові художнього твору. Мета роботи - аналіз ономастикону творів Тіни Гальянової. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: зафіксувати у повісті усі онімічні назви; описати функціональні особливості онімів у зв'язку з фонетичними, лексико-семантичними, граматичними чинниками текстових структур. Предметом розгляду даної статті є онімікон повісті "Химеросховище" Тіни Гальянової, його конотативне і функціональне наповнення у художньому дискурсі письменниці. Об'єктом дослідження є семантико-функціональні особливості онімної лексики як компонента художньо-образної системи художнього твору. Мета й матеріал роботи зумовили використання таких методів та прийомів дослідження: відбір і систематизацію контекстів з онімами, їх мовну атрибуцію та інвентаризацію; компонентний аналіз експліцитних та імпліцитних складових семантичної структури власних назв; контекстний аналіз умов функціонування онімів у тексті. Основним методом дослідження є описовий, що дозволило на основі контекстуального аналізу схарактеризувати змістові, стилістичні, естетичні функції власних назв у мовно-художньому континуумі повісті. В результаті проведеного дослідження встановлено, що у досліджуваному творі Тіни Гальянової найяскравішою рисою є феєрична ономатворчість.

Вивчено засоби актуалізації художніх конотацій та стилістичного потенціалу реального українського топонімікону роману Олександра Ірванця "Рівне/Ровно (Стіна): нібито роман".

Встановлено структурно-семантичні особливості імажонімів, які номінують мистецькі одеські мурали. Проаналізовано основні підходи вітчизняної ономасіології до вивчення власних назв і визначено класифікацію артіонімів як одиниць ономастичної системи; запропоновано ввести до наукового обігу термін на позначення назв муралів в українській мові.

Проаналізовано антропонімікон роману Є. Положія "Іловайськ", присвячений подіям, що відбулися в серпні-вересні 2014 р. під час українсько-російської війни на сході України. З'ясовано структуру антропонімів, окреслено фактори, що відігравали роль у виборі імен персонажів. Актуальність дослідження зумовлена посиленою увагою сучасного мовознавства до проблем ономапоетики, а також перспективами досліджень сучасних творів, присвяченим подіям найновішої історії України. Мета статті - здійснити комплексний аналіз антропонімів, що функціонують у романі Є. Положія "Іловайськ". Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: зафіксувати у романі усі антропоніми; описати функціональні особливості антропонімів у зв'язку з лексико-семантичними, граматичними чинниками текстових структур. Об'єктом дослідження є ономастикон роману Євгена Положія "Іловайськ". Предмет дослідження - антропоніми роману Є. Положія "Іловайськ". Мета й матеріал роботи зумовили використання таких методів дослідження: метод системного аналізу уможливив дослідження й групування релевантного теоретичного матеріалу щодо основних засад літературно-художньої ономастики, функціонування й експресивного навантаження власних назв; застосування описового (дескриптивного) методу дозволило виявити, систематизувати й проаналізувати власні назви роману. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що основну частину іменувань дійових осіб, які виконують номінативну функцію, складають імена та прізвища, а також численні позивні. У романі представлені й характеристичні антропоніми, які здатні вказувати на національну чи регіональну належність денотата, на його соціальний статус, сімейний стан, вік, увиразнювати певні риси його характеру чи зовнішності, виражати емоційне ставлення до пойменованого персонажа, а також беруть участь у творенні часово-просторового фону твору.

Проаналізовано еллінсько-римську поетонімічну опозицію, особливості функціонування і стилістичну роль поетонімічних форм у драматичній поемі "Оргія" Лесі Українки, висвітлено роль власних назв у побудові художнього твору.

Проаналізовано назви населених пунктів сучасної Одеської області. До проблем вивчення топонімів зверталося багато вчених-мовознавців, але й сьогодні є питання, які потребують детально го розгляду. Топоніми, містять інформацію, значно ширшу за лінгвістичну, дозволяють заповнювати прогалини в етногенетичних дослідженнях. Під час аналізу семантичних особливостей топонімів можна встановити лексеми, які стали поштовхом для створення географічних назв. Вибір при номінації тієї чи іншої ознаки як основної для даної реалії зумовлюється інтересами населення, які залежать від різноманітних соціально-економічних, психологічних та інших факторів. Ойконіми - власні назви населених пунктів, вони виступають історико-культурною спадщиною, оскільки висвітлюють історичні події, побут та культуру народу, звичаї та традиції. Увагу зосереджено на ойконімах, адже населені пункти як матеріальні об'єкти найбільш чітко виокремлюються із навколишнього ландшафту. Виділено та систематизовано ойконіми Одещини. Матеріалом для дослідження слугували назви 1174 населених пунктів, серед яких є 19 міст, 33 смт, 23 селища і 1099 сіл, які об'єднані у 7 районів. Досліджено структурні особливості власних назв населених пунктів Одеської області. За структурою ойконіми було розподілено на прості, складні та складені. Найбільшу групу ойконімікону Одеської області становлять прості назви населених пунктів відапелятивного походження, які утворилися морфологічним способом. Стосовно словотвірного та структурного оформлення ойконімів, враховуючи тенденцію до універбації назв населених пунктів під час їх перейменувань, доведено, що прості ойконіми морфологічного способу деривації є найчисленнішою групою і становлять основу ойконімної системи Одещини, оскільки саме від них дуже часто утворювалися складні та складені назви інших способів словотвору. Встановлено, що за семантичними ознаками найбільше ойконімів Одещини походять від антропонімів, від назв водних об'єктів та інші види топонімів. Дослідження ойконімії є важливим аспектом у вивченні історії своєї країни, вони закарбували особливості нашого народу, його вподобання та специфіку.